Хто б міг подумати!

Зовсім вже побутовим інвалідом Рома не був. Хлопцем він був талановитим. Так, назвати його руки золотими язик не повертався, але все ж. І полагодити що-то міг, і сміття виносив без нагадування, і навіть тарілку за собою міг іноді помити. Але робив це немов “на відвали”, швидше-швидше і з огріхами.

Настя понуро позвякивала ложечкою в чашці, розмішуючи чай, і намагалася зрозуміти, що ж конкретно її не влаштовувало в коханій людині. Дівчина звикла, що в її родині батьки завжди все робили разом. І жодного разу не виникало питання про поділ роботи на жіночу і чоловічу. І мама, і тато обидва працювали, а у вільний час займалися будинком. І тато, до речі, чудово готував, навіть краще, ніж мама.

А у Насті виходило щось неправильне. Адже вона теж працювала, як і Рома. І заробляла стільки ж. Але після роботи саме вона займалася готування, стирками та прибиранням. Бо це справа жіноча, начебто.

Перший час Роман охоче допомагав дівчині, але поступово його участь ставало все менш помітним. Якщо Настя просила щось зробити, наприклад, почистити картоплю до вечері або помити підлоги, то чоловік казав “так, Так, хвилинку”. І так разів десять. Зрештою дівчина, плюнувши, робила все сама.

Якщо вона просила Рому помити підлоги, то він мив, але настільки халтурно, що охайної Насті не залишалося нічого іншого, як мити по новій.

Ось і зараз чоловік з друзями захопилися якоюсь стрілялкою, залишивши в раковині гору посуду.

– Ромич, прибрати б треба. Незручно на Настю все скидати, – пролунав голос Сергія, одного з друзів.

– Так помиємо потім. І взагалі. Посуд – справа жіноча, не відволікайся, – відмахнувся Роман.

І от що робити? Піти зараз і вимагати, щоб мужики відірвалися від гри і побігли мити тарілки? Так назвуть її, Настю, стервою. Рома образиться.

А якщо самого Рому потім попросити, то посуд доведеться перемивати.

І дівчина в черговий раз взялася за губку і миючий засіб.

– Настуся, ти чому така сумна останнім часом? – запитала якось раз Ірина Петрівна.

– Та так, дурниці, – відмахнулася дівчина, не бажаючи обговорювати Роману з його мамою.

Але від Ірини Петрівни так просто не позбутися.

– Ні, люба, розповідай. Що у вас трапилося?

Настя підперла щоку кулачком і задумливо подивилася на можливу майбутню свекруху.

– Так я, напевно, просто втомилася. З роботи приходжу, а вдома вічно нічого не зроблено, все на мені висить. І допомоги від Роми майже ніякої. Мовляв, його справа – заробляти. А моє – будинок в порядку тримати. Так адже я теж працюю! Скоро лаятися почнемо з-за цього всього.

– Це я його розбалувала, – зітхнула Ірина Петрівна. – Завжди хотіла, щоб шлунок собі не зіпсував, завжди все поглажено і чисто було. Ось він тепер і вважає, що будинок – справа тільки жіноче. Але знаєш, Настуся, є в мене одна ідея.

– У сенсі ти втомилася? Від чого? – Рома нерозуміюче втупився на подругу.

– Ромочка, я взагалі-то працюю. А разом з премією за минулий місяць заробила навіть більше, ніж ти. Але втомилася я від “другої зміни”, тому що постійно батрачу ще і вдома. Ти ж у мене нічого не вмієш і не можеш. Так що все, я у відпустку. До батьків з’їжджу, відпочину.

– А. а як же я? – розгублено запитав чоловік.

– А тобі зараз відпустка не дадуть, ти ж знаєш, – мило посміхнувшись, Настя чмокнула Рому в щоку. – Ти ж у мене дорослий, з усім впораєшся. А не вийде – поклич маму. Вона тобі пояснить, як робити жіночу роботу.

Підхопивши ручку валізи, дівчина танцюючою ходою вийшла з квартири, залишивши ошелешеного Рому перетравлювати новини.

Ні, звичайно улюблена мала право на відпочинок. Хоча в глибині душі чоловік вважав, що не настільки вже у неї важка робота. Подумаєш, складати букети, та для каталогів

Та ще й ця фразочка про його, Ромини, вміння.

Перші три дні пройшли легко і швидко. Все-таки Настя любила Романа і голодним не кинула. Холодильник був забитий контейнерами і каструлями, у шафах пахло чисте, отглаженное білизна, будинок виблискував звичної чистотою.

Спочатку закінчилася їжа. Чоловік хотів, за звичкою, замовити меню з найближчого ресторанчика прямо на тиждень, але вже в перший вечір з ним сталося загострення гастриту. Довелося ковтати таблетки і згадувати як там готувався курячий супчик.

– Мам, у мене тут Настя поїхала у відпустку, – почав розмову Рома, відчуваючи себе незручно. І правда, що він, як маленький, дзвонить мамі поскаржитись і допомоги просити.

– Так? Молодець Настуся. Давно пора, – пролунав у трубці мамин відповідь. – А то на неї, бідоласі, останнім часом особи немає.

– Так? – розгублено запитав чоловік. Треба ж, а він чомусь нічого не помітив.

– Ромочка, а ти що хотів? А то ми з батьком на дачу їдемо, я якраз збираюся.

На дачу? Точно, мама ж казала, два тижні тому. Рома подумки ляснув себе по лобі. От же дірява голова! Все забув! Значить попросити маму допомогти йому з господарством не вийде.

– Та нічого, мамуль, просто так дзвонив. Дізнатися, як справи.

Поклавши трубку, Рома вирішив розсердитися. Він і сам прекрасно з усім впорається. Адже раніше якось виходило!